http://www.youtube.com/watch?v=3HxOWTLxzEc

Стельмах Андрій

Ви не замітили, що старші люди звикли казати, як швидко збігли їхні роки, як швидко пролетіло життя? А скільки цього справжнього життя було? Коли в середньому робочий день з 9.00 -18.00, а в тижні 7 днів, з яких лише 2 вихідних. В місяць їх лише 8. Небагато нам дістається для особистого життя, роботи, котра до душі, на близьких людей. Мабуть єдиний період, коли ми по-справжньому вільні – наше безтурботне дитинство, яке подарували нам батьки. А дальше навіть не знаєш, як бути. І мені здається, що вся проблема починається з того моменту, коли батьки віддають свого “ололоша” в школу. За ці 11 років він повинен оприділити власне майбутнє. Замітьте, власне, а не те, яке йому пророкують рідні. Тому в школі є три типи учнів: толкові, мудаки і толкові мудаки. Перші ходять на уроки, які їх не цікавлять, або взагалі не ходять, проте завжди при своїй думці, і вчать те, шо вважають за потрібне, цікаве. Для пикладу можу навести власного знаймого. В школі він сидів на останній парті і жахливо вчився. На уроках лише малюв шикарні карикатури на вчителів. Але посутпив куди хотів. Зараз він живе в Києві, відкрив власну картинну галерею. Непогано? Мудаки ж взагалі нічого не вчать, їм байдуже на їхнє майбутнє, надіяться лише на батьків, котрі їх десь прилаштують. А потім все життя їздять сумні невиспані в маршрутці. Толкові мудаки вчать все підряд. Прогинаються під чиюсь думку, вчаться з вибору батьків у престижних вузах. Мають непогані роботи, котрі їх з часом починають бісити, бо задоволення ніякого. Наше майбутнє являється тільки нашим. Не дозволяйте його будувати комусь іншому.
Залишайтесь голодними, залишайтесь безрозсудними. (с)

Любов – цікавість. Дівчата – книги. Всі вони різні за обсягом та змістом. Одна надзвичайно цікава на перших сторінках, а вже ближче до середини стає нудною. Інша не викликає захоплення на початку, та й обкладинка не надто яскрава, проте з кожною сторінкою тобі все важче відвести очі. Під час читання зароджуються стосунки, деякі люди навіть одружуються. Але з часом усвідомлюють, що пора любові минула. В когось вона триває 3 роки, як в Бегбедера, а хтось не протягне й 3 місяців, все залежить від кількості сторінок. Ти читаєш книгу за книгою,кожного разу думаючи, що вона остання. Проте, почуття як водорості на дні моря, котрі виносить на берег під час душевного шторму. Вони деякий час будуть свіжими, а згодом природньо розкладуться та зникнуть у піску. Саме так й пропаде цікавість до прочитаної книги. Всі дівчата різні. В одних книжки це довгі романи, в одних короткі новели. Перша відкриває свою сутність довго, друга швидко, але, на жаль, не кожній спаде на думку вирвати останню сторінку.
p.s.
Писав я саме про дівчат – книг, а не про глянцеві журнали та дешеві листівки.

Освічену людину завжди видає її обличчя. Якими б не були риси лиця, ви ніколи не сплутаєте молодого аспіранта з сихівським гопом, письменника з баригою на ринку, художницю з тусовщицею. Примруженений, проникливий погляд завжди манить. Глибокі очі, де можна виловлювати думки, як рибу. Це все суттєво відрізняється від тупого “втикання” з привідкритим ротом. Пустих дзеркальних очей, в яких можна побачити лише власне відображення. Наскільки різні люди. Вдягніть їх в робу, зробіть однакові зачіски, але хто є хто всеодно видно. Прочитані книжки фотошоплять ваш фейс. Наповніть свої очі замолоду, щоб вони не розбились, немов скло, в старості.

http://www.youtube.com/watch?v=lasjnzP-wpg&ob=av3e

Ми боїмось горіти в пеклі. А насправді вже повільно в ньому тліємо. Мільйони українців ростуть у шаленій бідності. Все життя метаються по низькооплачуваних роботах. Мріють про вихід на пенсію, а вона настільки мізерна, що вистачає лише на хліб з водою. Великі філософи говорили, що людина повинна щось залишити після себе для людства. . Нам би вижити.

Коли в двох молодих людей зароджуються серйозні стосунки, кожен отримує на руки колоду карт. Спочатку новоспечена пара бережно ходить дрібними, придивляються одне до одного. Так зароджується любов. З часом, якшо все побилось в масть, вони одружуться, з’являються діти, в дітей власні діти. Щасливе життя проходить і поступово зменшується колода. І ось, настає момент, коли в подружжя залишається два хрестових тузи, котрі стоять поряд на їхніх могилах. Здається, що гра закінчена, хто може побити смерть? Але десь вище, не на Земних просторах, в нагороду за правильну гру вони отримують бонусну карту. І з насмішкою покривають власну смерть глузливим джокером, отримуючи вічність. Тому не викидайте дорогі карти на дешевих людей. Розкиньте колоду на тих, без кого не уявляєте власного життя. Любіть батьків, поки ті живі. Вчіть дітей, доки живі ви. Кохайте щиро. Земний шлях надзвичайно короткий. Спішіть.